Туристична карта маршруту для екскурсій у Меденицькій громаді
ВОЛОЩА. Костел cв. Антонія
Вважається, що Волоща з'явилась у ІІ половині XIV століття як поселення переселенців-волохів. У XVII столітті тут було засноване місто Коритків за прізвищем власника Волощі, проте назва не прижилась. Нині у селі проживає понад 1200 мешканців.
Місцеві римо-католики належали до парафії Тулиголови. У 1701 році у Волощі коштом Ф. Коритка було засновано парафію, а 1703 року збудовано дерев'яний костел за кошти того ж Ф. Коритка. У I половині XIX століття у храмі здійснили грунтовний ремонт завдяки родині Брукманів, а 1852 року його консекрували. Із 40-х років ХХ століття святиня була закритою і використовувалась як склад, а у 80-х роках її знищили.
МУЗЕЙ СЕЛА ДОВГЕ ІМЕНІ ЄВГЕНА ОСЕРЕДЧУКА
26 травня, 2019 року у Дрогобицькому районі в с.Довге відбулося відкриття музею історії села. Ця подія стала результатом чотирирічної роботи багатьох небайдужих людей.
Ініціатором створення музею став уродженець Довгого відомий художник, графік, майстер декоративно-прикладного мистецтва, заслужений працівник культури України, заслужений діяч мистецтва Республіки Молдова Євген Осередчук, який подарував громаді свій родинний будинок.
У музеї представлені старовинні експонати, що розповідають про історію виникнення та видатних постатей села Довге. Мешканці допомагали не лише фізичною працею під час ремонту, а й його наповненням: віддавали у музей старі родинні речі, велика їм за це подяка.
Насправді, музей став гарним втіленням ідеї громади та ще одною візитівкою села Довге.
Капличка св. Миколая в селі Довге
16 жовтня 2022 року урочисто було освяченно капличку, спорудженої громадою на місці джерела. У каплиці облаштована криниця, проведено благоустрій навколишньої території. Усе це вдалося реалізувати завдяки активності Довжанськоїї громади, програмі мікропроєктів місцевого розвитку Львівської обласної ради та за підтримки керівництва Меденицької ТГ.
Грушівська святиня чудотворне місце
На місці, де нині знаходиться церква Пресвятої Трійці, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. росла стара дуплава верба. У дуплі, як у криниці, була вода. Цю воду пили, нею милися, і після кількох чудесних оздоровлень почали вважати цілющою. А високо на вербі між гіллям висіла ікона із зображенням Пречистої Діви Марії. Хто і коли повісив її — невідомо. До цієї святині приходило багато прочан.
З часом місцеві урядовці почали висловлювати невдоволення через скупчення народу біля верби. Стару вербу було зрубано, джерело осквернено.
Місцеві жителі і прочани встигли зняти ікону і перенести її до сільської церкви в с. Грушеві. В 1806 р. іконописець Стефан Чаповський, взявши за основу чудотворну ікону із зображенням Богородиці, яка висіла між гіллям на вербі, створив композиційно нову оригінальну ікону Божої Матері. Автор намалював криницю, оточену каліками, людьми, які отримали зцілення, а вгорі зображений образ Пресвятої Богородиці з Дитятком. На картині є написи (слова людей, які зцілилися), наприклад: «Сліп уродися, з очес кров текущи, ізцілися», «Тридцять літ хорувал на ногу і ісцілися».
У 1855 р. у цій місцевості лютувала епідемія холери. Це змусило людей звернутися до Небесної Заступниці. На місці зневаженої святині селяни за три дні збудували невелику церкву Успіння Пресвятої Богородиці з криницею всередині і перенесли туди чудотворну ікону. Холера відступила.
Простоявши понад 20 років, церква почала руйнуватися. Нову дерев’яну церкву на тому самому місці було споруджено у 1878 р. за пожертви прочан.
Папа Римський Лев ХІІІ своєю Грамотою від 10 січня 1901 р., на клопотання Перемишльського єпископа Костянтина (Чеховича), надав грушівській церкві право відпусту на свята Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста Господнього.
За радянської влади церква упродовж 30 років (з 18 березня 1959 р.) була закрита, але прочани молилися до Грушівської чудотворної ікони навіть перед зачиненими дверми.
26 квітня 1987 р. 12-річній дівчинці Марії Кізім на балконі зачиненої церкви явилася Пресвята Богородиця. Звіска швидко облетіла міста і села. Попри заборони влади, з’їжджалися тисячі людей. З 7 липня 1988 р. тут було відновлено Богослужіння. Тоді Грушів відновив свою колишню славу відомого відпустового місця.
Хресна дорога у грушеві
Хресна дорога у Грушеві — видовище вражаюче. Напрочуд реалістичний шлях Ісуса Христа на Голгофу у скульптурах неможливо оглядати без сліз. Євангельські композиції у камені, що стоять обабіч звивистого шляху, розповідають про останні години земного життя Сина Божого. Спочатку — суд над Ісусом у Понтія Пилата. Далі — сцени бичування, одягання тернового вінка, покладання на плечі важкого хреста, триразове падіння Ісуса під його тягарем, розп’яття на горі між двома розбійниками, поховання у печері і, нарешті, воскресіння з мертвих. Закінчується Хресна дорога статуями Ісуса Христа та Його Матері. Діва Марія стоїть на підвищенні — висока, велична, з розпростертими руками, наче хоче пригорнути кожного, хто приходить до неї. Це відчуття дуже сильне і, як пояснює церква, цілком закономірне: Богородиця, як її Син, бачить кожне людське серце і готова допомогти всім, хто про це щиро попросить.
Солонське Костел Пресвятого Серця Господа Ісуса
Перша згадка про Солонське походить з XV століття, проте тут було поселення ще у староруські часи, про що свідчить відкопане городище тих часів. Нинішнє населення - понад вісім сотень мешканців.
Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах.
Наприкінці першого десятиліття XXI століття збудована ще 1884 року дерев'яна філіальна каплиця стала непридатною для богослужінь, тому у 2010-2013 роках було споруджено новий дерев'яний костел.
Меде́ницький зоопа́рк «Лімпопо́»
Меде́ницький зоопа́рк «Лімпопо́» — зоологічний парк в Україні.
Розташований у межах Дрогобицького району Львівської області, при східній околиці смт Меденичі.
Площа зоопарку бл. 4 га. Це — найбільший у Львівській області приватний зоопарк. Станом на 2016 рік у ньому проживало понад 500 тварин — представників різних видів фауни з різних континентів світу, в тому числі з Південної Америки й Австралії[1]. Більшість тварин утримуються у просторих вольєрах, наприклад, полярні вовки, тигри, лами. На території зоопарку розташовані кафе, літній дворик, майданчик для дітей та сувенірна крамниця.
Церква Св. Параскеви 1644 у Меденичах
Церква Пресвятої Богородиці є головною визначною пам’яткою селища Меденичі. Розташована біля центральної дороги у напрямку на Львів поруч з новим мурованим православним храмом. Вперше згадується в архівних документах ще за 1589 рік, проте більшість джерел вважають роком її будівництва 1644 (саме цей рік вирізаний на дверному одвірку з південного боку церкви). Стара назва – церква Святої Параскеви. Разом із дзвіницею храм внесений до Державного реєстру національного культурного надбання України.
МЕДЕНИЧІ. Костел Пресвятої Трійці
Меденичі вперше у джерелах згадуються 1395 роком.
У XVI столітті у Меденичах було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію. 1689 року спорудили новий дерев'яний храм коштом короля Яна III Собеського, який освятили 1702 року. У 1750 році святиню відремонтували.
У 1816-1824 роках у Меденичах було споруджено новий мурований костел, ймовірно, на фундаменті старого, знищеного пожежею. 1858 року єпископ Ф. Вежхлейський консекрував храм. У 1871, 1897-1898, 1939 та 1945 роках святиню реставрували, проте у 40-их роках її закрили і розібрали вежу.
Кімната-музей Дмитра Грицая у селі Дорожеві
Дмитро Грицай народився 1 квітня 1907 року та є одним з тих наших земляків, який разом зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем боровся за Україну як державу, а українців, як народ.
Генерал-хорунжий, керівник Головного військового штабу УПА Дмитро Грицай ще з часу навчання у Дрогобицькій гімназії був учасником «Пласту». А у 21 рік вступив до Української військової організації, а згодом до ОУН та УПА. Відтоді разом з поплічниками почалась його боротьба за Україну.
Його ув‘язнювали в концтаборах, а він по визволенню знову продовжував своє. Дмитро Грицай так і не побачив свого третього сина, який народився за місяць до його страти.
У грудні 1945 у віці 38 років за рішенням ради Проводу ОУН Дмитро Грицай вирушив до Німеччини на зустріч зі Степаном Бандерою. Там вони мали узгодити всі всі подальші дії складових частин Руху, бо розуміли, що після перемоги більшовицької армії над нациською Німеччиною, на Київ чекає захоплення та повна більшовицька окупація всієї України. А визвольний рух ОУН-УПА — тяжка збройна підпільна боротьба. Тому потрібно було боротися проти обох окупантів та діяти. Створити єдиний фронт боротьби всіх поневолених народів. Так званий антибільшовицький блок народів.
Але при переході чесько-німецького кордону Дмитро разом з побратимом потрапили у засідку чеської поліції. Через три дні органи НКВС стратили Дмитра Грицая у Празькій тюрмі.
