Інформація про гендерну політику в Україні
Забезпечення гендерної рівності та сталого розвитку суспільства в Україні є пріоритетом. У нинішніх умовах, коли Україна стикається з численними викликами через повномасштабне російське вторгнення, спостерігається збільшення кількості вразливих категорій, як серед жінок, так і чоловіків. Війна істотно погіршує гендерну нерівність, що вимагає нових, ефективних підходів для розв'язання цих проблем.
Відповідаючи на ці виклики, Уряд України прийняв та реалізує низку стратегічних документів у сфері гендерної рівності на період до 2030 року.
Державна стратегія забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків створила міцну основу для ініціатив, спрямованих на гендерну рівність у різних сферах життя.
Також на разі Уряд України приділяє особливу увагу імплементації Стамбульської конвенції, акцентуючи на її реалізації на законодавчому та інституційному рівнях. Вона спрямована на захист прав жінок та запобігання насильству, яке часто ґрунтується на гендерній нерівності.
Стамбульська конвенція або Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, є важливим міжнародним договором, ухваленим у Стамбулі 11 травня 2011 року. Цей документ має на меті захист жінок від усіх форм насильства, а також запобігання, переслідування та ліквідацію насильства щодо жінок і домашнього насильства. Основні аспекти Стамбульської конвенції:
Превенція насильства: Конвенція зобов’язує держави-учасниці впроваджувати заходи для запобігання насильству, зокрема через освіту, підвищення обізнаності суспільства та тренінги для спеціалістів, що працюють із постраждалими.
Захист постраждалих: Документ вимагає створення ефективних механізмів захисту жертв насильства, включаючи доступ до притулків, гарячих ліній і служб підтримки.
Переслідування злочинців: Конвенція зобов'язує держави забезпечити відповідальність винних осіб за вчинені акти насильства. Це включає криміналізацію насильства, сексуального насильства, переслідування, примусового шлюбу, каліцтва жіночих статевих органів, примусових абортів і стерилізації.
Комплексний підхід: Документ вимагає від держав міжвідомчої співпраці для координації заходів щодо запобігання насильству і допомоги постраждалим, а також включення громадських і жіночих організацій у цей процес.
Міжнародний моніторинг: Виконання положень Стамбульської конвенції контролює незалежна група експертів – GREVIO (Група експертів із протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству).
Значення для країн: Підписання та ратифікація Стамбульської конвенції є важливим кроком для держав, що прагнуть запобігати гендерному насильству та підтримувати рівноправність і безпеку. Конвенція служить ефективним інструментом у боротьбі з домашнім насильством і насильством за ознакою статі, сприяючи розробці законодавчих і практичних заходів, спрямованих на підтримку прав жінок і захист постраждалих.
Для України підписання документа стало важливим кроком у захисті прав жінок та запровадженні комплексних заходів для боротьби з домашнім і гендерним насильством на національному рівні.
Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека»
Резолюція ухвалена 31 жовтня 2000 року, є важливим документом, що визнає важливу роль жінок у питаннях запобігання конфліктам, мирних переговорах, миробудуванні, підтриманні миру, гуманітарних операціях і процесах відновлення після конфліктів. Основні положення резолюції включають:
Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», ухвалена 31 жовтня 2000 року, разом з іншими резолюціями Ради Безпеки ООН, такими як 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122, 2242, 2467 та 2493, формують порядок денний «Жінки, мир, безпека».
Резолюція 1325 є однією з ключових ініціатив Ради Безпеки ООН у сфері безпеки. Вона підкреслює важливу роль жінок у запобіганні конфліктам, їх врегулюванні та миробудуванні, закликаючи держави-члени забезпечити активне залучення жінок на всіх рівнях прийняття рішень у національних, регіональних та міжнародних інституціях, а також у механізмах попередження та вирішення конфліктів.
Ця резолюція стала основою для інтеграції жінок у сектор безпеки та створення політик, що підтримують їхню участь.
Корисні матеріали
Стандарти ЄС в сфері економічної самостійності жінок і розвитку жіночого підприємництва та національної гарантії, передбачені законодавством України. Темна сторона діджиталізації: насильство за допомогою технологій проти жінок у Східній Європі та Центральній Азії Гендерний профіль українських медіа Гендерний компонент у відкритих даних України.
Звіт дослідження „Гендерні особливості кібернасильства щодо дітей різного віку в Україні” Звіт за результатами дослідження впливу викликів безпеки на дівчат і хлопців, жінок і чоловіків з урахуванням віку, місця проживання та інших соціальних характеристик за період 2024-2025
Інші нормативно-правові акти
Наказ Міністерства соціальної політики України від 14.09.2023 № 332-Н «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації діяльності уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі, відповідальних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі» Наказ Міністерства соціальної політики України від 29.01.2020 № 56 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах» Наказ Міністерства соціальної політики України від 07.02.2020 № 86 «Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів» Наказ Міністерства соціальної політики України від 13.02.2020 № 108 «Про деякі питання діяльності Експертної ради з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі» Наказ Міністерства соціальної політики України від 27.12.2022 № 359 «Про затвердження Методичних рекомендацій з реалізації гендерного підходу та підходу, що базується на дотриманні прав людини, на рівні територіальних громад»
